?

Log in

No account? Create an account

Цукерня Ларса фон Трієра


Previous Entry Share Flag Next Entry
Велоподорож як медитація
Хай Огайо!
lars_vontrier



Для La Boussole
В кадрі: Павло Салига

- Розкажи, з чого почалось твоє захоплення.
Усі мріють подорожувати і часто так буває, що коли у людей є час на подорожі – то немає грошей, а коли є гроші – то немає часу. Я також з дитинства мріяв про подорожі, проте, коли почав працювати, – часу стало обмаль. Як і більшість людей, я просто чекав на кращі часи, коли зароблю більше грошей і зможу поїхати куди завгодно. Колись взимку 2006 року я захворів і цілий тиждень провів у ліжку, споглядаючи британський канал про подорожі «Travel cannel», який щойно підключили на нашому кабельному телебачені. Там я побачив передачу, в якій канадські велотуристи по бездоріжжю і вічній мерзлоті прокладали собі шлях на Алясці. Це було захоплююче видовище велосипедів на фоні могутніх хребтів Північної Америки. У один момент я зрозумів, що отак усе життя можна провести на дивані, очікуючи квиток до тропічного острову. Ці канадці показали мені інший спосіб подорожувати, про який я ніколи не задумувався.
Увесь мій велосипедний досвід на той час обмежувався дитячими поїздками на велосипеді «Салют» по селу моєї бабусі. Кілька місяців я витратив на те, щоб дослідити питання в інтернеті. Як тільки зійшов сніг я придбав свій перший велосипед і почав посилено готуватися по подорожі  по Криму. Саме там я вирішив спробувати себе у ролі велотуриста.



- Хто надихнув тебе на подорожі?
Я думаю, що основа людини закладається в дитинстві. Я багато читав про подорожі. Мене надихали дослідники різних часів і народів – Фукс, Кусто, Обручев, Миклухо-Маклай. Коли закордон ще був екзотикою мій старший брат поїхав працювати у Голандію, з якої присилав мені натхненні листи про свої «відкриття» Європи.
Зрештою, усі люди хочуть подорожувати, просто не всі задумуються над цим у потоці життя.
- Як поставились до цієї ідеї близькі та друзі?
Одна з найбільших проблем першої велоподорожі – знайти собі попутника. Коли я пропонував  друзям провести півмісяця – крутячи педалі в горах Криму – на мене дивилися дико. Інтернет був розвинутий дуже слобо, соціальних мереж зі спеціалізованими спільнотами взагалі ще не було, тому я запитував тільки тих кого знав. На моє щастя, мій друг у той час також не мав особливо ніяких планів на майбутнє і був відкритий до будь-яких божевільних ідей.
- Ти їдеш заради руху, або в тебе щоразу є нова конкретна мета?
Раніше я складав собі дуже деталізовані  маршрути з приблизним часом, який я маю витратити на переїзди. Реальність велоподорожі зазвичай сильно відрізняється від фантазій вдома у кріслі за чашкою чаю. У самій поїздці постійно доводилося витискати з себе останні сили, щоб бути у визначеному наперед місці ввечері. Якщо ми не доїжджали до потрібного місця – починало гризти почуття провини, що ти «налажав» з плануванням, або не вистачило сил, щоб дійти до фінішу. Планувати велоподорож не просто. З іншого боку без нормально підготовленого маршруту ми пропускали різні цікаві місця. Наприклад у нашій подорожі замками України ми проїхали повз кришталевих печер у селі Кривче.  Але маршрут – це не ціль, а швидше засіб для досягнення мети – відкрити для себе щось нове. Наприклад, на Лівобережній Україні не дуже багато цікавих пам’яток, проте якщо бути уважним – можна відкрити для себе закинуті маєтки українських феодалів,  неймовірні церкви, людей і краєвиди.
- В чому складнощі вело-подорожі, про які не здогадується початківець?
У велосопедиста з собою дуже обмежений набір речей. Велотуристи можуть везти з собою менше, аніж пішохід з наплічником. Якщо перевантажити велосипед, то втрачаєш можливість балансувати, що небезпечно. Зазвичай у набір входить намет, спальник, мінімальний набір одягу. Увесь інший простір у велорюкзаку займають їжа, казанок, вода, велоінструменти, ліхтарі. Я кожного разу перед подорожжю вагаюся, чи брати мені рушник, бо він займає так багато корисного місця.
Якщо їхати по густонаселених регіонах (а в Україні це майже скрізь), то треба бути готовим, що спати інколи доведеться у дуже підозрілих місцях – посадках, обабіч залізничних колій. Одного разу нам довелося ночувати просто у міському парку в Севастополі. Пошук гарного місця це така собі авантюра. Можна знайти класне місце, але посеред ночі туди приїдуть пару машин з п'яними підлітками з сусіднього села. Тому переважно ночувати доводиться у непомітних місцях. Проте деякі вдалі місця ночівлі, такі як давня могила посеред степу, ви ніколи не забудете.
У довгі подорожі варто ретельно підбирати попутників, бо фізичні навантаження завжди великий стресс для членів команди. Коли кожен починає вирішувати, куди їхати – починаються конфлікти.  Якщо  ваш попутник через три дні починає нити, не хоче прокидатися рано вранці, чи не хоче виконувати якісь обов'язки – ви зіпсуєте собі подорож. Взагалі, один з найкращих методів не конфліктувати у подорожі – це жорстко поділити обов'язки. Дорогу шукає, намет розкладає, їсти готує один, дрова збирає, воду просить і в магазин ходить  інший. Тоді менше сфер, де можуть виникнути конфлікти.
- Що дає тобі подорож зараз, адже ти вже маєш великий досвід?
В потоці життя ми мало часу думаємо про справді важливі речі. Велоподорож – це така собі монотонна медитація, коли ти цілий день можеш думати про своє життя. Минулого року я вирішив взагалі відмовитися від попутників і поїхав у самотню велоподорож на 9 днів по Лівобережній Україні. Без цілі, просто щоб розкласти у голові те, на що ніколи немає часу. Це був один з моїх найкращих досвідів у житті.
- Якби ти міг обрати будь-який інший вид транспорту, це був би
Ми з моєю дівчиною їздили у довгі подорожі автостопом в Скандинавію, Париж і по Балканах. Це також неймовірний досвід – зустрічати людей в дорозі і розуміти наскільки світ добрий і відкритий, навіть якщо ти не знаєш ні слова їхньою мовою. Я думаю, автостоп – це взагалі найвражаючий спосіб подорожувати. Проте зараз я переважно подорожую стандартними транспортними засобами: літаками, автобусами, залізницею. В Індії дуже класно подорожувати наприклад потягами. У них немає вікон і дверей і якщо надворі спека у вагонах завжди приємно дує з вікна.
- В чому три ключові особливості вело-подорожі?
Велоподорож схожа на медитацію. У більшості випадків я їздив по трасах чи асфальтованих дорогах, обабіч яких тягнуться безмежні українські поля. Свідомість вимикається на 30 кілометрі і далі розум починає сприймати світ інакше, аніж зазвичай.
Велоподорож – це дуже незалежний спосіб подорожувати. Не треба ні бензину, ні квитків, ні готелів. Ти сам обираєш, їхати тобі чи стояти, спати до обід, чи виїхати до світ сонця.  Усе, що тобі треба для виживання, везеш з собою.
Велоподорож розкриває для тебе місця, які взагалі поза увагою туристів. Буденна краса України не в Карпатах чи Криму, а в грі вечірнього сонця на пшеничних полях, болотистих пасовиськах та туманах на безіменних ставках. Пішоходні туристи ніколи не будуть ходити по цих сільських дорогах, а на автомобілі ви просто проноситеся мимо, максимум зробите зупинку для фото. Лише крутячи педалі по 8 годин на день можна відчути цю тиху красу.
- Що не можна забути вдома, коли вирушаєш в дорогу?
У мене є цілий список того що треба взяти і кожного разу він більшає. Джуе важлива аптечка зі знеболювальними та жарознижуючими ліками, бо від перевантаження організм може задатися у дуже неочікуваний момент. Інколи бракує дрібничок. Минулої подорожі, ламаючи дрова, я загнав скалку в руку і не мав голки з собою, щоб провести операцію по її виделеню. Повірте, краше забути рушник, аніж голку у цій ситуації. Коли ми перетинали Олешківську пустелю, дуже знадобився компас, бо там немає орієнтирів і ми постійно несвідомо розверталися і ходили по колу. Але то важко назвати велоподорожжю, бо навантажені велосипеди довелося майже усю дорогу тягнути через піски на собі.
- Кому точно вдасться повторити твій шлях, а кому краще взагалі не сідати за руль?
Велоподорож – це не зовсім розвага, часто це дуже важка дорога, особливо, якщо обираєш гірський регіон. Тут як і з альпінізмом, у людей в голові красиві картинки аля «я на вершині Еверсту». Проте мало хто задумується, що починаючи з висоти 5 тисяч метрів через відсутність кисню і малий тиск життя альпініста перетворюється на суцільне пекло. Так само і у велотуризмі. Крутити педалі по 60 кілометрів в горах під пекучим сонцем, а потім спати у посадці без можливості помитися – це мало схоже на відпочинок. Тому довгі велоподорожі осилять лише затяті особистості.
- Як подолати можливий страх?
Перед першою подожжю у Крим мене був страх, що я не витримаю навантажень, тому щоранку я проїжджав по 20-40 км, щоб бути у формі. Потім здійснив кілька пробних заїздів на 80 км і відчув, що я зможу. Але я не розрахував, що кататися по Київській області – це не те саме, що подолати Ласпінський гірський перевал, тому, незважаючи на усі тренування, доводилося важкувато. Краще починати з простіших рівнинних подорожей. Накриклад, на Поліссі.
Ще був страх, що десь у горах щось трапиться з велосипедом і він таки зламався в районі Сімеїзу. Але я до того часу уже кілька різів розібрав і зібрав свого залізного друга, тому за допомогою нудьгуючого таксиста, інструментів і молотка ми замінили зламаний підшипник. Якщо не хочеться возитися з ремонтом, можна зловити попутну машину і вона закине вас до найближчого міста з веломайтернею.
Також до цієї поїздки у мене не було досвіду подорожів у диких умовах. У першу ніч ми не знали навіть як розкласти свіжекуплений намет. Думаю, що бажано спробувати пожити у наметі якийсь час, щоб хоч знати як зварити собі їсти в подорожі.
- Які фактори впливають на твою подорож?
Дуже впливає вітер. Якось мені довелося їхати цілий день проти сильного вітру по дамбі вздовж Дніпра. Відстань яку можна подолати за три години зайняла у мене майже увесь день.  Дощ не так впливає на рух, скільки на загальний настрій ввечері. У мокрому лісі важко розвести вогонь, висушитися, тому спати доводиться у мокрому одязі. У горах Криму і Олешківській пестелі була велика проблема з водою. Везти з собою більше двох пляшок важко, а вода під сонцем швидко закінчується. Ще проблем додають місцеві поціновувачі випити і закусити на природі, які окуповують усі найкращі місця для ночівлі і спати доводиться у якихось кущах.
- Коли ти можеш назвати дорогу максимально «своєю»: якими мають бути час, сезон, умови пересування, компанія?
Максимально своїми вважаю самотні подорожі, коли ти сам за себе вирішуєш де зупинитися і скільки часу милуватися заходом сонця. Тоді мене сповнює відчуття радості і повного контролю над своїм життям.
Додатково: Скільки годин ти їхав без зупинок? Скільки кілометрів вже позаду? Які країни?
Максимально ми проїжджали 120 км за день. Кілометри не можу порахувати, бо не памятаю кілометраж усіх подорожей. Моя найбільша подорож по замках Західної України з Луцька до Чернівців тривала 1117 кілометри. Загалом на моєму велокомп’ютері зафіксовано більше 5 тисяч кілометрів. На довгі дистанції я їздив лише в Україні. Але одноденні подорожі були в Данії, Македонії, Боснії та Герцоговині, Сербії, Угорщині, Австрії, Шрі-Ланці і Таїланді.
 
Tags:


  • 1
С днем рождения! :)

  • 1